Зупинка Покровської шахти: які наслідки для України

В Україні зупинила роботу шахтоуправління "Покровське" на Донеччині через наближення російських військ. За даними українського аналітичного проєкту DeepState, РФ вже увійшла до сіл Котлине і Піщане, і впритул наблизилася до Удачного. Саме поблизу цих населених пунктів розташовані три стовбури шахтоуправління, які використовуються для доступу до підземних родовищ. Ще в середині грудня, за даними американського видання The New York Time, стовбур №3 поблизу Піщаного було підірвано Збройними силами України (ЗСУ), щоб запобігти можливому використанню підземних тунелів російськими військами. Покровська шахта - єдина в Україні, де добувають коксівне вугілля, необхідне для української металургійної галузі.

Добування вугілля у бронежилетах

"Шахтоуправління "Покровськ" почало призупиняти видобуток вугілля на початку 2025 року. Тому що після обстрілів не було електрики. Ми намагались її відновити, але не вдалося. Водночас підходила окупаційна навала, тому ми вирішили наприкінці грудня покинути майданчик. Частина працівників виходила лише на чергування для того, щоб викликати ДСНС у разі прильоту. В той же момент із шахтоуправління почалася евакуація обладнання, яка завершилася 16 січня", - розповідає DW Андрій Акулич, генеральний директор "Покровськвугілля", яке належить гірничо-металургійній групі "Метінвест" і  координує всі підрозділи вугільного виробництва групи.  

Як визнає Акулич, робота на шахті останні місяці перед зупинкою була складною. "Люди на майданчику працювали в броніках, касках. Було багато викликів, здебільшого безпекових та логістичних (по яких маршрутах привозити співробітників та продукцію). Зробили також модульне містечко для шахтарів із шелтерами", - каже він.  

За увесь час повномасштабної війни, наголошує Акулич, постраждало близько 390 співробітників шахти та їхніх родичів, з них - понад 100 загиблих. Ця цифра включає в себе також втрати серед мобілізованих до лав ЗСУ. "За час війни чисельність наших співробітників скоротилася з восьми до двох тисяч. Тобто 70 відсотків людей виїхали", - каже він. При цьому у 2023 і 2024 роках, за його словами, видобуток вугілля скоротився у півтора рази порівняно з періодом до повномасштабного вторгнення. Кожного року шахтоуправління добувало близько шести мільйона тонн коксівного вугілля, а до 2022 року - семи мільйонів тонн. За таких темпів шахтоуправління могло б працювати десятки років, адже покладів вугілля залишилось близько 170 мільйонів тонн, зауважує Акулич.

Єдина шахта з коксівним вугіллям

Коксівне вугілля використовується виключно у металургійній промисловості. Воно є сировиною для твердого вуглецевого продукту - коксу, який слугує паливом для виробництва продукції із залізної руди. Понад 90 відсотків металургії України працює на коксі. Винятком є завод "Інтерпайп", який виробляє сталь з металобрухту за допомогою електродугових печей.

Українські підприємства до війни виготовляли десятки тонн сталі, а рекордним був 2008 рік із 42 мільйонами тонн. Після цього був спад через економічну кризу, а окупація частини виробничих потужностей у 2014 році скоротила виробництво кардинально - до близько 20 мільйонів тонн сталі на рік. З початком повномасштабного вторгнення виробництво впало приблизно до шести мільйонів тонн на рік. Зокрема, через окупацію двох Маріупольських комбінатів та зниження виробництва комбінатами, які залишаються на неокупованій території.

Зупинка шахти у Покровську означає, що фактично Україна більше немає власного коксівного вугілля, наголошує президент об’єднання підприємств “Укрметалургпром” Олександр Каленков. "До 2014 року було багато шахт з коксівним вугіллям, чого повністю вистачало для власних потреб. Але майже всі вони опинилися на тимчасово окупованій території в Донецькій і Луганській областях шахти. Єдиною шахтою з коксівним вугіллям залишалося шахтоуправління "Покровське". Хоча воно не покривало усі потреби галузі", - каже він у розмові з DW.

Імпорт коксівного вугілля

Шахтоуправління "Покровське" в останні роки забезпечувало 66 відсотків потреб ринку, тому частину вугілля імпортували, вказує директор інформаційно-аналітичного порталу GMK Center Станіслав Зінченко. "За 11 місяців 2024 року українські компанії імпортували 622 тисяч тонн готового коксу та практично мільйон тонн коксівного вугілля. Споживання за цей період склало 3,2 мільйона тонн коксу і 3,8 мільйона тонн коксівного вугілля. Тобто частка імпорту - близько 20 відсотків коксу і 27 відсотків коксівного вугілля", - пояснює він. За даними GMK Center, у 2024 у році компанії найбільше імпортували коксівного вугілля зі США, Польщі та Австралії.

При цьому Зінченко наголошує, що у 2021 році, коли комбінати виробляли понад 20 мільйонів тонн сталі, імпорт склав близько 11 мільйонів тонн коксівного вугілля. "З огляду на нижче виробництво зараз Україні треба в три рази менше коксівного вугілля. Тобто фізична можливість імпорту коксівного вугілля існує", - переконаний він.

"Метінвест" уже повідомив, що кокс для виробництва сталі на свої металургійних заводах "Каметсталі" та "Запоріжсталі" буде привозити зі своєї вугледобувної компанії United Coal Company в США.

Здорожчання собівартості продукції

Однак імпорт призведе до здорожчання собівартості продукції, вказують співрозмовники DW. "Ціна коксу чи коксівного вугілля, наприклад, з Австралії додасть 50 доларів на тонні", - наголошує Зінченко.

І це на додачу до складного фінансового стану комбінатів. За рахунками GMK Center, у четвертому кварталі 2024 року маржа сталевого виробництва в Україні була негативною. "Тобто компанії в четвертому кварталі працювали в мінус через низькі ціни на сталеву продукцію останні пів року. В 2025 році ситуація не покращиться. Головні клієнти української сталі - країни ЄС, де спостерігається спад у секторах машинобудування і будівництва, які є основними споживачами сталі ", - каже він.

"Укрметалургпром" прогнозує у цьому році значне скорочення виробництва сталі в Україні. "Можемо втратити майже половину виробництва сталі, тобто мінус 3,5 мільйона тонн. Це потенційні втрати п'яти мільярдів доларів валютних надходжень. А якщо брати з суміжними галузями, сплату податків, втрати можуть сягати до 80 мільярдів гривень", - каже Каленков.

Втрата коксівного вугілля - шанс модернізуватись?

Допомогти виробникам сталі у цій ситуації можна, навівши порядок з тарифами, впевнений президент "Укрметалургпрому". "Тарифи на перевезення "Укрзалізниці" зросли в 2,5 рази, витрати на електрику також збільшились більш ніж удвічі. Це набагато дорожче, ніж у країнах ЄС. Зараз "Укрзалізниця" ініціювала ще підвищення тарифів на 37 відсотків", - нарікає Каленков.

Закликає не підвищувати фіскальне та тарифне навантаження для металургів і Зінченко. "Українська держава не може підтримувати виробників сталі під час війни, але можна хоча б не підвищувати тарифи. Також негативно впливає на виробників низький рівень споживання сталі - 3,3 мільйона тонн за 2024 рік. Сподіваємося на перемогу і інвестиції у будівництво, реконструкцію, відновлення", - каже директор GMK Center.

Співрозмовники DW переконані, що альтернатив коксівному вугіллю у найближчі десятиліття для українських металургів нема. "Щоб побудувати новий завод з технологіями без використання коксу потрібно від п'яти до 10 років. Але це потребує дуже-дуже великих інвестицій. Тому для українських компаній поки що це не реально", - наголошує Зінченко.

Поступовий відхід від коксу можливий в перспективі 50 років, переконаний Каленков. "Варто переходити на виробництво сталі в електродугових печах з використанням зеленої енергетики, в тому числі водню. Також на технології прямого відновлення заліза й отриманням металізованих окатків (DRI) та гарячебрикетованого заліза (HBI). Ці технології викидають в атмосферу набагато менше СО2", - резюмує Каленков.